![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=91.6){kind=small}
ЖЖ продовжує тупити і глючити, але навіть і без тогог ніякого бажання повертатися продовжувати у мене нема. Після експерементів з різними платформами я таки зупинився на вордпресі. Отже тепер мій щоденник “за життя” живе тут - http://013x4nd2.wordpress.com/. В ЖЖ більше нічого писати не буду, але буду пробувати відповідати на коментарі. Принаймні сьогодні ЖЖ не дозволив мені це зробити.
Зі старого щоденнику я з часом перенесу найцікавіші для себе записи з вашими найкращими коментами (:
Прощавай ЖЖ, ти багато чого корисного зробив і довго протримався! Може ще коли зустрінемося.
Попередні пости про цей івент:
- 2010 - Chelan Man Півмарафон
- 2011 - Chelan Man, Olympic Triathlon
Наступного дня Олена приймала участь у “пробному” триатлоні. Це той же самий спрінт, але плавання на вдвічі коротшу дистанцію – 400 м замість 800.
Тут вона якби говорить нам “я їх всіх порву”:
( Багато фотографій і трошки тексту )
І ось так:
Взагалі мені ці розвеселі дядьки страшенно подобаються (http://deafguitarist.wordpress.com/2011/0
Попередні події там же:
- 2010 - Chelan Man Півмарафон
Отже цього разу я робив олімпійський триатлон. Це був другий раз я робив цю дистанцію, і результат щось сильно гірше. Загальний час 2:28:46, по етапах (плавання-транзитна зона 1-велосипед-транзитна зона 2-біг): 27:04-3:27-1:13:24-1:36-43:15.
Протокол змагань - http://www.buduracing.com/raceresults/20
Перша хвиля Half Iron Man:
( Далі багато фото і трошки тексту )
І мій фотограф:
Альбом (більше фоток) - https://skydrive.live.com/?cid=b21290194
У ВНЗ де я вчився я був у першому наборі студентів (інститу організували у 1997 році на базі Центру підвищення кваліфікації). А отже нам читали дисципліни які думали що “непогано було б почитати”, та, крім того, інститут був вільний від ярма “наукових традицій закладу”. Тому читали не лише аби-що (іноді навіть дуже цікаве), але і часто доволі випадкові, щоб не сказати гірше люди.
От комусь прийшла думка що непогано було б нашій групі почитати щось пов’язане з електронікою. Знайшли в одному проектному закладі дядьку з патентами, винаходами і грамотами і понеслась.
Ну, по-перше, нереально доставляла сама його манера викладання. Він, наприклад, розказував нам як виготовляють напівпроводникові елементи. Виглядало це так.
- От, каже, так роблять транзистор. Беремо напівпровідник… – старанно замальовує крейдою усю дошку. – Далі витравлюємо кислотою в ній віконце. – витирає майже половину дошки. – Далі наносимо шар ізолюючого матеріалу… – знову зафарбовує щойно витерту частину. – Тепер додаємо інший шар напівпоровідника…
Ну я думаю ви зрозуміли головний принцип. Отак ми по пів пари витравлювали віконця і покривали їх знову черговим шаром матеріалу переводячи крейду.
Крім того у викладача було унікальне уявлення про те як треба вчити студентів. Здалося йому що треба нам знати автокад (!) якось. Схема навчання виглядала так.
- Студент А, виходьте до дошки. Малюйте куб.
- Але я не знаю як, я автокада ще в очі не бачив.
- Шо ви мені голову морочите?! Малюйте куб я сказав!
Після кількох цікавих і веселих для нас (кого не викликали) хвилин суперечок студент здавався і писав на дошці шось типу “намалювати куб!11!’”. На що отримував:
- Сідайте, два!
А, ще навіть до того. Перший раз запускаємо автокад (нагадаю що це були часи ДОС, Нортон Командера, і віндовс ще не було навіть на обрії). Отже запускаємо:
- У всих машина зависла? Правильно, так і має бути. А тепер зробіть так шоб воно запускалося і не висло!
Після майже повністю витраченої на суперечки пари з’ясувалося що автокад висне якщо його запускати з Волков Командера, який той же викладач примусив нас використовувати замість Нортон Командера бо “поставлю два!”.
В черговий раз виникла у нього геніальна ідея – а давайте ви напишете мені навчальні програми, а я вам за це п’ятірки автоматами поставлю. Ті кому подобалося програмувати радісно погодилися, але реальність виявилася жорстокою. Технічні завдання виглядали приблизно так. Написати програму яка демонструє поведінку електронів в напівпроводниках. Елекрони повинні сидіти на конях і розмахуючи шаблями скакати по своїх траєкторіях. Ну от в такому ключі. Але сама мацибулєчка була в тому що все це треба було писати на Clipper (це мова для розробки програм і роботи з БД, щось середнє між командними файлами і SQL, графіки там в принцмпі не було).
І ту з усим.
І особливо весело було здавати іспит. В білетах були питання різних схем підсилювачів і такого іншого стафа. Причому розписав він усих чи то через 10, чи через 15 хвилин по алфавіту. Тобто ті хто був в кінці списку мали приходити на іспит ледь не в кінці дня. Мій товариш Влад (про якогоя вже писав якось) забив на це діло і прийшов вранці. Ну і ясно що почали вони споритися і орати одне на одного. Якось так у них вийшло що викладач пригрозив Владу що поставить тому тройбан, на що Влад почав вимагати поставити йому два (- Я вам три ставлю! – Став два! –Ні. поставлю три! – Я сказав став два!). Потім вони почали боротися за залікову книжку і викладач таки примудрився якось вписати туди трояк.
В цей час в аудиторію заходить декан перевірити як воно все відбувається. І тут Влад вириває свою залікову книжку, бачить в ній три бали і вопить “Ах ти ж сучий хвіст!”. Декан замирає на мить, потім каже – Ну я бачу у вас тут все в порядку. Розвертається і виходить.
Сам я здав іспит здається на відмінно. Звісно вивчити на пам’ять всі ті схеми якщо ти не Влад було не реально. А у нас в аудиторіях були поруч із дошками ще такі екрани з білої матерії для проекторів. Так от ми білою крейдою понамальовували на них схеми – з місця викладача біле на білому не видно, а з нахих місць видно нормально бо екран рошки сіріший за крейду (: Отак у нас майже вся група на відмінно і здала.
…коли я ще працював в інституті.
Мене запихнули в останній ряд бо вирішили шо в шортах на фотографію зніматися непристойно. І рубашку якусь видали пам’ятаю, бо я тоді ходив виключно у футболках.
Вже якось думав про міграцію. Сам блог копіювати і повністю переносити поки що не буду.
Власне все що я постю зараз можна поділити на дві частини – рецензії і всяческе інше. От рецензії, які і коментять менше, і читають мабуть так само і поїдуть в новий блог. Ті кому цікаво зможуть підписатися по RSS, а всі інши просто менше нецікавих постів у френдсмузі будуть бачити (:
Крім того планую повільно підчищати ЖЖ-шний блог від рецензієподібних записів, пероносячі їх в новий блог. Не бійтеся – найцінніші ваші коменти перейдуть як частина постів.
Адресу блогу повідомлю окремим постом. Ну або можете самі пошукати якщо цікаво, я вже дещо зі старого для проби туди перепостив.
В СРСР була така дико популярна передача. В ній доволі нудно зривали покрову з амеканського імперіалізма і воєнщини, розказували про загнивання капіталізму в Європі, падіння нравів, безкультур’я, безробітніх і все таке.
Але любили дивитися її не тому. Головна причина була в тому що там іноді замість ведучого показували коротенькі кількасекундні нарізки з “їх життя”. Там можна було побачити ковбоїв на родео, машини з відкритим верхом (або як ми казали “без криші”), зірок у брюліках і вечірніх сукнях, або навіть виступи якихось музичних зірок чи фрагменти фільму.
Програма виходила в неділю ввечері, а в понеділок в школі всі обговорювали побечене і інтерпретували як могли. Там ми вперше побачили волохатих металістів, іграшки-трансформери, конструкції з автомобілів, Формулу-1, …
А гундіння диктора мало кого цікавило. Хоча цей дядько свого часу писав промови Брєжнєву, тому в якісь мірі програма сприймалася як неофіційна точка зору влади на події в світі.
Якось ось так от було:
З приходом перебудови стало немодно критикувати захід і програма десь в часи Горбачова і зникла.
Такий цікавий шматок коду:
1 int f1(char a, char b) 2 { 3 unsigned char x = (unsigned char)a - (unsigned char)b; 4 return x; 5 } 6 7 int f2(char a, char b) 8 { 9 return (unsigned char)a - (unsigned char)b; 10 } 11 12 ... 13 cout << f1('a', 'b') << ", " << f2('a', 'b') << endl; 14 ...
Ти, друже, очикуєш побачити 255, 255? Не так швидко! Ну добре, думаєш ти, це ж все таки С зі своєю марсіанською логікою… мабуть побачу “-1, –1”. В принципі тупо, але мабуть якось пояснюється.
А потім ти це діло компіляєш, запускаєш і FFFFFFFFFFFFFFFFFFFFFUUUUUUUUUUU!!!!!
255, –1
Чому ж так?
( Відповідь під катом )
