Можливо ви читали радісні пости Олени, можливо і ні. В будь-якому разі деталі я розписувати не збираюся.

Отже все йшло начебто нормально, але під кінець місяця з’ясувалося що ні (хоча як запевняли нас лікарі вірогідність поганого результату надзвичайно мала). Далі вирішено було зробити чарівний укол який би “відмінив” і зупинив усе. При цьому нас чесно попередили що все це може не спрацювати (вірогідність 5%), і можливо навіть знадобиться ще одна операція (а такого як нам сказали вони взагалі ще не бачили).

Ну що ж, все знову пішло за найгіршим сценарієм… Швидка, ніч, операція (третя серйозна за останні 2 роки, не рахуючи дрібних “процедурок”). На цей раз конкретний розріз (від минулих залишилися 3 шрами розміром з жирну крапку від м’якого олівця). Операція небезпечні і з можливими надзвичайно поганими наслідками. Сиджу, чекаю. Виходить лікар і каже що все нормально пройшло, небезпеки нема, через кілька місяців можна буде починати все з початку.

Знаєте, після тих страхів про які нас попередили інформація про те що вони не справдилися викликає ледь не щастя. Принаймні ми не зациклилися на сумування за тим що не сталося цього разу. Ось так сумно і радісно водночас ):

Ну а якщо ви не зрозуміли про що йдеться в пості то і не питайте – все одно пояснювати не буду.

Ну а так – життя триває, скоро знову почну пистаи про фільми і музику (;