Що можна сказати про книгу? По перше треба сказати про автора. А почав він з того що написав дисертацію з приводу мови творів Філіпа Діка. Знаючи це неможливо починати читати з певним острахом - невже це новий Ф. Дік? Але ні. Написано дуже гарно, все дуже цікаво. Вибраний безпрограшний стиль ведення розповіді від лиця неосвіченого, але розумного від природи сільського хлопчака у постапокаліптичноих США. До речі весь інший світ живе нормально, лише Америку бомбами закидали і патрулюють береги.

І вдало що переклад (який традиційно є ФІГОВИМ для фантастики) тут не такий поганий як міг би бути. Принаймні за речення не перечипаєшся.

Книга є першій у трилогії. Всі три книги описують три різні, ніяк не пов'язані між собою світи (альтернативні всесвіти), але дії усіх трьох книг відбуваються у одних і тих самих географічних координатах.

Що можу сказати це те що книга викликала бажання прочитати наступну частину трилогії (:

Осучаснена версія саймаковського "Кільця навколо Сонця". Зовсім непогано. Хоча фантастики там майже немає (маю на увазі наукової), і явно не шедевр світової літератури. Але все ж таки дочиталася до кінця без нудьги.

Така собі пригодницько-постапокаліптична фантастика. З мутантами, масовим зомбуванням, могутнім прибульцем і всім як положено. Сподобалося, хоч і не найкраще з того що я читав.

Фентезі, або іншими словами - кака. Хоча це і Желязни (тобто можна спробувати себе пересилити і таки дочитати до сторінки більше ніж 3ї), та все одно фентезі воно фентезі і є.

Явно не для мене це було написано.

Обкладинка абсолютно не пов'язана із змістом. Книга є "соціальною" фантастикою, тобто автор намагається передбачити і відобразити зміни що відбудуться у суспільстві внаслідок якихось катастрофічних подій.

В даному випадку такими подіями є вірус що вбиває лише жінок. Але люди як і далі продовжують грати в політику, торгувати секретами, мріяти про превентивні удари по супротивнику і просто тупо бути злими (: Додайте ще фанатиків з ІРА, католицьку церкву, армійський розум... Коротше світ починає мінятися ледь-помітно лише коли 1 жінка припадає на 10000 чоловіків. І то не в ту сторону (:

Якщо не помиляюся то це саме Урсула Ле Гуін в своїй "Планета Зима" намагалася змоделювати світ в якому мешканці час від часу міняють свою стать. Ну і відповідно цікаво дослідити як зміняться суспільні відносини, мораль, тощо.

Дана книга намагається розв'язати приблизно ту ж задачу, але дещо в іншому антуражі. Мну сподобалося.

Ця книга цікава в першу чергу тим що світ, відображений в ній, Фармер піздніше дозволив використовувати молодим (і не лише) письменникам для побудови своїх оповідань. Так молоді і невідомі фантасти отримали змогу публікуватися в одних збірках з відомими письменниками, та ще й під "керівництвом" самого Фармера.

Ну і ідеологія Світу Ріки дозволяє зводити докупи будь-яких людей за бажанням автора. Хочеш - натравлюй Гітлера на Великого Інку, хочеш - зводь до купи Елвіса Преслі, Джона Ленона та Дженіс Джоплін. Оповідання, які з'явилися у збірках піздніше, безумовно більш цікаві, і написані абсолютно різними "стилями", але і "первинна" книга непогана.

Книга визнаних майстрів (навіть легенд) наукової (і не дуже) фантастики про ... Коротше не важливо про що. Дуже добре, навіть захопливо, але... Але коли вони починать розмірковувати про інформаційні технології та про те як інтернет змінив суспільство одразу кидається в очі неправильне (чайницьке) ставлення і сприйняття цього питання. Ну а далі за анлогоією з'являється винахід що так само змушує суспільство і людей змінитись.

І ось тут, коли вж розумієш що в інформв=аційних технологіях та причинно-наслідкових зв'язках з ними пов'язаними автори плавають, перестаєш довіряти розвитку сюжету і взагалі все надто критично починаєш сприймати. ):

А так нічого, ага.

Така собі соціальна фантастика. Частина людей уже на протязі тривалого часу примусово сама себе еволюціонує у щасливе майбутнє. Все у них буде як у мурах, тільки без фанатизму. У кожного певна роль, кожен виконує звучну для нього роботу і при цьому повністю забезпечений всім необхідним і не обтяжений зайвим, не потрібним для його рівня, інтелектом. Ось.

А ще вони живуть під землею (десятками тисяч), не мають мови, не мають моральних обмежень, мають свої технології і почали стикатися з людьми із зовнішнього світу. В середині книга перетворилася на детектив з агентами та ФБР, але все одно непогано.

Філіп Фармер зробив величезний вклад в фантастику, наповнивши її ідеями не тільки з точки зору сюжетів, але і з тієї позиції як саме повинен проходити процес написання твору. Славу він собі нажив звісно і видатними творами і експериментами.

Ця книга є одним з найдивніших експериментів у фантастиці (що в цьому класі літератури взагалі майже ніколи не трапляється). Головна ідея така - супергерої, описані у інших популярних книгах (починається все з Тарзана, але ним не закінчується) є зовсім не такими. Тобто не те що "вони теж люди зі своїми проблемами", а зовсім інше. Оскільки вони мають надзприродні здібності то людьми вони вже не є з точки зору загальноприйнятої моралі.

Коротше щоб довго не писати - герої роблять що хочуть. Ласкаво просимо у світ насильства, вбивства заради розваги, зоофілії, педофілії та інших шокуючих речей. Читати важкувато, не скажу що цікаво написано, та і переклад мабуть красоти не додає. Але експеримент є експериментом (:

Популярність книги обумовлена декількома факторами. По-перше, це детективний сюжет. По-друге, книга містить багато деталей із життя монастирів (та і християнських діячів взагалі) середини XIV сторіччя. Також книгу свого часу шаленно рекламували, особливо звертаючи увагу що автор є вченим, а саме професором, спеціалістом з масової культури, семіотіком, тощо.

Також книгу часто рекомендують як посібник з відповідних дисциплін, не зважаючи на те що це в першу чергу саме детектив з історичним антуражем (плюс трошки філософії і духу часу). Траплялися навіть випадки коли студенти європейських вузів готувалися до здачі відповідних (непрофільних) дисциплін за цією книгою, а не учбовими посібниками (: Але правда це чи ні сказати важко.

Ну і ще згадаю що є дуже непоганий фільм з такою самою назвою, і хоча він дещо не збігається з книгою, тим не менш фільм подивитись рекомндую теж.

Серіал у 7 томів який охоплює майже 1000 років історії. Дещо скромніше ніж у серіях цього ж автору типу "Роботи та Імперія", але все одно розмах просто шикарний (:

Всі томи написані з розривом більш ніж у 20 років, причому першим з'явився 3й том, а 1й майже останнім.

Власне 1й том є спробою зв'язати цю серію з іншими серіями автора. Не дивлячись на обсяги читати доволі цікаво, матеріал не одноманітний. Також автор не страждав на хворобу через яку треба проводити головного героя/героїв через усі книги (: Виняток хіба що робот з серії "Роботи та Імперія", але там фішка саме в тому що робот функціонує тисячі років.

Чи любите ви твори Азімова? А чи люблю їх я? Пам'ятаю як мене свого часу вразили і захопили його оповідання про роботів, 3 закони робототехніки...

Найдивніше те що не дивлячись на величезний творчий спадок Азимова, а писав він не лише фантастику - досліджував Біблію, популяризував науку, тощо, найзначнішими та найуспішнішими досі залишаються його юнацькі оповідання про роботів. Тоді ж, в юному віці, бідний і недосвічений письменник вигадав 3 закони робототехніки, які вплинули не лише на наукову фантастику, але навіть і на майбутню робототехніку. Здається саме молодий Азімов вигадав самі слова робототехніка, робопсихологія, ... Ніколи більше він не зміг піднятися на такі самі вершини, хоча писав багато і писав добре.

Ідея доволі проста. Один автор задає головну ідею, всі інші пишуть частини твору (причому деякі частини я зустрічав як зовсім окремі оповідання), а "головний" автор намагається зв'язати їх у цільний твір, вписуючи зв'язуючі фрагменти між такими частинами.

Подібна ідея була в "Світі Ріки", але там автор просто визначив правила, а інші писали оповідання намагаючись їх не порушувати.

Ну а про книгу в цілому - нормально, буває і гірше (:

Ага, знаю, знаю. Просто так склалося що лише зараз зміг прочитати. Та я і "Незнайка на Луне" в 10му класі вперше прочитав (:

Правда фільм  (ще чорно-білий) бачив багато разів.

Писати щось про книгу просто тупо (: Тому і робити цього не буду. Такий собі майлстоун - ще одну пам'ятку світової літератури (а радше одну з книг яку-кожна-культурна-людина-має-прочитати-ще-в-дитинстві) подолано.

Зауважу лише що автор зміг закінчити книгу на тому моменті, після якого сучасний автор дописав би ще 50, а то й  100 сторінок.

Власне про книгу нічого писати не буду. Що ж можна сказати про геніальні книги геніального (одного з моїх найулюбленіших) письменника? Так, в черговий раз перечитав.

А сказати хочу ось що. Желязни я дуже люблю, але є в нього дуже відома (здається навіть відоміша ніж усі інші його твори разом узяті) серія "Амбер". Мене завжди дивувало чому цей серіал такий популярний. Я навіть жодного разу не міг дочитати жодного з 9 чи 10 томів, крім першого. Це єдина річ (вірніше речі) які мені не те що не подобаються, а просто не цікаві. Хоча мабуть і не подобаються.

Ну не можу зрозуміти коли люди кажуть що "Амбер" це кру-у-у-то, а "Око кота" чи "Створіння світла, створіння темряви" - маячня. Дивні все ж таки істоти люди.

Така собі "фантастика". Така собі - це оцінка (: Ну типо післяапокаліптичне майбутнє, земля заселена селюками, які заново винаходять технології.

Ну і втаємничене місто яке навіть зберегло атомну електростанцію.

Сюжет здається передбачає що можна наповнити книгу якими завгодно пригодами, ситаціями та переживаннями героїв, але щось не надто склалося.

Не зрозуміло чому книга була у розділі "Фантастика", і зовсім незрозуміло чому у підрозділі "Наукова" (маю на увазі fictionbook.ru). З фантастики там тільки те що паціент психлікарні всю книгу видавав себе за прибульця з іншої планети, і історія у нього виходила доволі непротиречива і зв'язна.

А так - доволі цікаве чтиво. Цілком можна в довгу дорогу брати. Години 2-3 вбити можна.

Ну не знаю. Прямо батько кіберпанку, прямо все таке безнадійне, прямо життя таке безцільне, комп'ютери рулять. Ага-ога. А читати нуднувато. Так що навіть продовження читати не буду.

Зацікавити може хіба те що одна з дійових осіб - колишня подружка Джоні-мнемоніка, вбитого якудзою.

А так польоти у космос, битви у віртуальному світі, віруси як зброя, всі діла.

Із задоволенням прочитав. Перша книга, до речі, здається отримала премію "Х'юго", що доволі дивно. Дивно тому що читати її було трошки важкувато. Але то мабуть можна списати на кострубатий переклад. Отже перша книга містить дуже цікаві ідеї, а друга (яка за часом подій на декілька століть передує сюжету другої) більше вражає масштабністю привідкритих перспектив.

Якісна героічно-історична наукова фантастика (:

Складно сказати чому книга лежала у розділі фантастики (а точніше у підрозділі "Кіберпанк").

Як на мене просто добре (цікаво) написана доволі пізнавальна книга "взагалі". Щось про криптографію, щось про математику, щось про перші обчислювальні машини, трошки про другу світову, а в основному про різні "міжлюдські" ситуації і стосунки.

Приємна книга, одним словом.