Це не музика імхо. Так, він абалдєнно пиляє на гітарі секвенціє- та гама-подібні мелодії, але все ж таки це не те що я хотів би слухати. ):

Ну пилялово і пилялово, а про що, для чого? Я вже краще Інгві Малмстіна послухаю, хоча його звучання вже і архаїчне зараз, але сенсу у нього набагато більше.

При чому колгоспна обкладинка диску повністю відповідає його змісту.

Відомий російський гітарист, який працював у багатьох выдомих командах (Rage наприклад).

Що ж стосується музики - нічого не скажеш, все чудово. Але лише в тому випадку коли вам цікаво слухати різноманітні перегравання та варіації секвенцієподібних творів Баха у стилістиці нео-метал. Тобто це типо класична музика, але не зовсім. Це начеб то гітарна музика, але теж не зовсім. Це начеб то до того ж щей нео-класік-метал, але теж не зовсім.

Щось таке гітарне, класикоподібне. (:

Подобається мені музика цього гітариста. І його швидкісна, але співуча гітара. І його жива, дихаюча і енергійна музика. Просто один з найкращих гітаристів яких треба слухати заради музики, а не того як у них пальці бігають (хоча і останнього вистачає).

Раджу послухати.

Ну так собі (враження від музики маю на увазі). Гітарист, ага, без сумніву. І музичка наче приємна, але чогось таки не вистачає ):

Мабуть якщо слухати "як пальці бігають" то просто суперово буде, а як музику - вже не так все класно.

Чи то джаз, чи то ф'южн, а скоріше просто інструментальна музика. Що цікаво лідером колективу є гітарист-віртуоз однієї з найвідоміших thrash metal команд Testament - Alex Skolnick. Але не жахайтесь, музика зовсім не "метал. Навіть роком це важкувато назвати.

Команда грає кавери на відомі пісні відомих рокерів (Kiss, Aerosmith, Scorpions, Black Sabbath, ...)

Раджу всім.

Якщо джуже коротко - приємна інструментальна музика з елементами хард-року.

Якщо трошки детальніше, то придивимось до складу:

• ударні Тері Боззіо (Frank Zappa, UK, Jeff Beck, LONELY BEARS, FANTOMAS, etc)
• бас Тоні Левін (Peter Gabriel, KING CRIMSON, PINK FLOYD, etc)
• гітара Стів Стівенс (Michael Jackson, Billy Idol, ATOMIC PLAYBOYS)

що в свою чергу можна скоротити до ВАУ!!!

Музика, слухаючи яку забуваєш що автором її є гітарист. Тобто всілякі гітарні ходи і прийомчики звичайно ж переповнюють композиції, але музиці це не заважає. (:


А про стиль можна сказати що товариш Бакехед граючи на гітарі намагався змішати електронщину, техно, чорті-що-ще з гітарною музикою. Вийшло у нього цікаво і мега-слухабельно як завжди.

В рецензії якійсь написали що це чистий shred (тобто гитарне пилялово) без натяків на мелодизм. А мені сподобалось.

Звісно немає тут нічого такого гіллястого і квітастого як у Вая, Сатріані, Запи чи ще кого зі стовпів. Але з іншого боку слухати приємно. Хоча швидко, правда. Але зовсім не бензопилка з медіаторами замість зубців.

Хіба можна щось сказати крім того що це Сатріані? На цьому враження описувати можна і закінчити (:

Насправді ж диск в першу чергу вразив тим наскільки на ньому не джосатріанівська музика. Абсолютна відсутня фірмова жорсткість та ніпір. З іншого боку все дуже "мрійливо" і мелодійно. Навіть повністю можна забути що це гітарна музика.

Коротше це не те що я очікував почути, зовсім не те, але це класно.

Відомий (а скоріше легендарний) блюзовий (майже) гітарист на даному диску спробував змішати інструментальну-електрогітарну музику з різними електронно-техно-хаузовими штучками. (:

Вийшло непогано, слухати приємно. Єдине що для того щоб гітара не губилася серед одноманітних танцювальних бумць-бумць довелося зроби її звук (та і манеру виконання) жорсткішими ніж звичайно. Але все одно дуже добре.

Слухаю і радію.

Дуже люблю гітарну музику! Музика що л'ється як спів, що енергійна як вітер і мелодійна як тепло сонячного променя на замерзлій шкрі дозволяє себе слухати скільки завгодно. Така музика не набридає і не вимагає певного настрію. Таку музику можна слухати уважно, таку музику можна ставити як фонову. Це так музика яку чуєш всередині себе коли замислюєшся чи просто йдеш по вулиці і радієш з невідомої причини.

Занадто вже "лірична" і ніжна як для гітарно-віртуозної музика. Ідеально підходить для фону "вибачте у нас технічні роботи" на якомусь містечковому телеканалі.

В колекції не залишаю

Надзвичайно приємний і мелодійний (з гармонічними гітарними "запилами") музон від двох італійських віртуозів. Приємна інструментальна музика. Навіть не рок мабудь (: Можна порівняти з найбільш ліричними речами Стіва Вая.

Рекомендовано для всіх видів діяльності.

Гітарист-андроїд з друзями (: Сильно чомусь схоже на System of a Down (місцями), а саме на перший їхній диск (ну мені принаймні)

3

рецензії бачимо - Robot-Guitar-Masturbation / Avantgarde Насправді ж нічого такого надзвичайно страшного, просто приємна гітарна музика, велика кількість повторів фраз, але все живенько і драйвово.

Така собі хард-рокова лірика, якщо не враховувати імідж виконавця (:

На відміну від ритмічного безумства більш пізніх альбомів цей диск є м'яким та ліричним. Просто гарна, спокійна і пливуча наче тиха вода, музика. І зовсім без гітарних запилів.

Рекомендую абсолютно усім

Чудова музика, геніальний гітарист. М1яко, мелодійно, швидко, але при цьому потужно.

Суміш поужного струменю води із кришталевими дзвіночками

Ааааа! Ось це супер! Це, по перше, гітарна музика (вірніше музика "від гітариста"), а по-друге, це авангард, чи експериментальний джаз, чи ще щось таке (кому яке словосполучення більше подобається). Зверніть увагу на склад (:

Хто ту у нас задіяний?
    John Zorn: Composer, Conductor
    Trevor Dunn: Bass
    Marc Ribot: Guitar
    G. Calvin Weston: Drums

Отож бо!

Foreign DiDuLa. ): Troshechki tsikavishe, ale.

Fuflo koroche...

Приємний, мелодійний і солодко-жорсткий гітарний музон. Що за стиль? Хз. Пишуть fusion/shred.

А як на мене то просто класний гітарист грає свою класну гітарну музику (: